ИСКРА СВЕТА

КРЕМЕНЧУК. ГЕРОЇЧНА БОРОТЬБА В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

автор теми С.Б.Кравцова, старший викладач ВПУ-7 м.Кременчука



Анотація


Ця стаття присвячується кременчужанам, які брали активну участь у боротьбі із фашистами на фронтах та у підпіллі, які загинули або покалічились у цій боротьбі, які ціною власного життя здобули для нас квітуче сьогодення та майбутнє. 

 


29 ВЕРЕСНЯ


 

    29 вересня мешканці міста  Кременчука відзначають День міста.     

Чи замислювались Ви, чому саме  цю дату  зберегли кременчужани  в своєму серці та душі як свято?

    Цей день був і залишається надзвичайним днем в історії нашого рідного міста, тому що жителі Кременчука разом з усім українським народом під час Великої Вітчизняної війни перенесли страшні часи окупації гітлерівською ордою, але 29 вересня наші війська повністю визволили Кременчук від фашистських загарбників. Цей день відзначала вся країна:  Батьківщина салютувала на честь визволення міста 12-ма артилерійськими залпами зі 124-х гармат.

 

ЗГАДКА ПРО СЛАВЕТНІ ЧАСИ КРЕМЕНЧУКА

 

         Серед міст України Кременчук посідає особливе місце. Кременчук – це великий промисловий центр, залізно-дорожній вузол та річковий порт. В районі Кременчука великі поклади залізної руди, граніту, вугілля, кварцових пісків, глини. В довоєнні роки Кременчук був одним з найкрасивіших міст України.

         Дуже часто назву міста ототожнюють зі словом "кремень", поклади якого в цих місцях дуже багато. Але радянський краєвид О.Стрижак вважає, що назва Кременчука йде від тюркського "kermen", що в перекладі означає фортеця – "крепость". Згадка про славетні часи Кременчука йде ще з часів Івана Грозного. У літописі того часу розповідається, якою міцною фортецею було наше місто. Згадується як у 1559 році воєвода Данило Адашев з дружиною, яка складалась з  8000 воїнів, сів на човни, побудовані у Кременчуці, та спустився до гирла Дніпра, щоб напасти на кримських татар…

         Кременчук ріс та розквітав…

 

КРЕМЕНЧУК – ЦЕ МІСТО ГАРЯЧИХ ПАТРІОТІВ ВІТЧИЗНИ

 

         Але мирний труд кременчужан було перервано віроломним нападом фашистської Германії. В перші часи війни тисячі кременчужан добровольцями пішли на захист Батьківщини. Промисловість міста перебудувалася на воєнний лад та почала давати продукцію для фронту.  Коли виникла безпосередня загроза для міста, у Кременчуці було створено 4 винищувальних батальона, створена дивізія народного ополчення. За 10 днів три її полка поповнилося на 3000 добровольців. Ядром дивізії була молодь, учорашні випускники шкіл та професійно-технічних закладів. Головною зброєю дивізії народного ополчення були гвинтівки, пляшки з запальною рідиною, гранати та один дивізіон артилерії. На побудові оборонних споруд працювало приблизно 9000 осіб. Серед них більшість жінки та підлітки. Народні ополченці поставили перед собою задачу – не дати ворогу форсувати Дніпро та утримати підступи до Кременчука до приходу частин Червоної Армії. Героїчний опір народних ополченців зірвав плани фашистських окупантів. Але під тиском ворога мужні захисники міста були вимушені відступити на лівий беріг Дніпра. Сотні ополченців загибли у боях, а ті, які зосталися в живих, об'єдналися у полк, який увійшов у склад 297-ї стрілкової дивізії.

         Більше місяця йшли жорстокі бої під Кременчуком. Це дало змогу вивести з міста 1100 вагонів з матеріальними цінностями та евакуювати 1000 мешканців. Евакуація проходила під ворожими безперервними артилерійськими обстрілами з правого берега та бомбардуванням з повітря.

 

ГЕРОЇЧНА БОРОТЬБА КРЕМЕНЧУКА ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ


         9 вересня 1941 року озвірілі фашисти увірвалися в місто. Пожежі та руїни, катування та смерть принесли вони із собою. Не було в місті вулиці, на якій гітлерівці не розстрілювали та не вішали людей. Про звірине відношення до полонених розповідає очевидець Т.К.Жванія: "У лютому 1942 року лікар табору військовополонених Орлянд до свого кабінету визвав військовополоненого лікаря Булочника. Під час допиту він вивернув йому обидві руки, зламав ногу, виколов око та дав наказ розстріляти."

В цьому таборі розстріляли патріота Вітчизни лікаря Л.А.Силіна, який врятував життя багатьом військовополоненим. Про його подвиг написано книгу. Йому та його сподвижникам ми вклоняємося біля монументу "ВІЧНО ЖИВИМ".

Незважаючи на терор окупантів, ріс опір народних месників. 7 листопада 1941 року патріоти, ім'я яких залишилися невідомими, підняли червоний прапор над пам'ятником "Борцям за Владу Ради" у Почтовому сквері.

На початку 1942 року у Кременчуці було організовано декілька підпільних партизанських груп. Група під керівництвом М.Ромашкіна та І.Лисенко нараховувала біля 30 осіб. Вони збирали зброю, розповсюджували листівки, для того щоб паралізувати роботу окупантів, вони розробили план знищення залізно-дорожнього мосту та міської електростанції, налагоджували зв'язок із партизанами київського підпілля. Але сталося лихо. В ніч на 22 грудня 1942 року підпільники зібралися на явочній квартирі по вул. Бутиріна 19. Фашисти вистежили та полонили їх. Катування та знущання не зламали патріотів. 3 березня 1943 року 20 учасників групи було розстріляно.

 

"Нехай ми загинемо, але не будемо стояти на колінах. Наша армія переможе, наш народ!" – кинув в лице палачам Микола Ромашкін.


         Але це не єдина була підпільна група. У Крюкові діяла група під керівництвом робітника вагоннобудівельного заводу, комуніста Георгія Петько. Вона виводила зі строю воєнну техніку, зрізала телефонні дроти, здобувала зброю, розповсюджувала листівки. Доля цієї групи також склалася трагічно. Усі вони були схоплені фашистами та розстріляні.

Членом цієї групи була юна патріотка, Люда Корабліна. Люда працювала прибиральницею на німецькому складі, де зберігалися патрони. Вона забезпечувала патронами усю партизанську групу. Фашисти вистежили її та заарештували. Її катували, на її очах розстріляли мати, батька та маленьку сестричку, але вона не зрадила інших підпільників. 29 вересня 1944 року про її героїчний вчинок та мужність була написана стаття  у газеті "Робітник Кременчука".

 

***

Там, на Полтавщині, білий цвіт.

...Вішали хлопчину п'ятнадцяти літ.

За те, що гінців виручав з біди,

За те, що бійців виглядав сліди.

       Він петлю узяв, мов гадюччя зелене.

-         Мамо ,- сказав,- не дивися на мене...

 

На початку 1943 року у Крюкові виникла підпільна група "Днепровець",  яку очолив Іван Фомич Харченко. Свої листівки, в яких вони розповідали  правду про стан на лінії фронту та про боротьбу партизанів та підпільників у тилу ворога, вони розповсюджували не тільки у Кременчуці, але й у Александрії, Херсоні та інших містах. Коли Радянська Армія наблизилась до міста, група виступила їй назустріч із боями, а після визволення Кременчука об'єдналася зі стрілковою дивізією та у її складі продовжила боротьбу із загарбниками.

         "Патріот Вітчизни" – так називалась підпільна група, яку організували та очолили Сергій Федорович Хейло та Іван Іванович Будзько у таборі військовополонених. Патріоти  (лікар А. Я. Климов, медсестри А.С.Скоромох та А.Я.Кутовська та інші) тяжкохворих військовополонених переміщували у міську лікарню, звідти у "Пункт допомоги", а вже звідти у Чорний ліс до партизан. Ці події описує у своїй книжці "Степний рейд" командир партизанського загону М.І.Наумов.

         З наближенням Радянської Армії на перегоні Кременчук-Криси було підірвано ешелон з фашистами, відбито у німців Максимівську та Воронцовську паромні переправи, чим спасли сотні людей від угону у Германію, а може й від гіршого. Патріоти Вітчизни потопивши катер та паромний човен фашистів паралізували зв’язок Кременчука із Градижськом. Народним месникам вдалося відбити у фашистів 2500 голів свійської худоби. Багато героїчних вчинків на рахунку у кременчуцьких підпільників.

         Страшна ніч фашисткої неволі підходила до кінця.

 

РАДЯНСЬКІ  ВІЙСЬКА  ВИЗВОЛЯЛИ  РІДНУ  ЗЕМЛЮ


***

Йшли солдати із-за Псла двадцять першого числа

Яром, долом, битим полем, шляхом витореним, голим.

Автомати на ремні, та долоні як в огні,

Та по двісті грам горілки у баклажечках на дні.

 

Перший каже : – Хлопці, друзі, десь у мене в цій окрузі

Батько, й мати, й добрий рід, може зайдемо на обід?

-Другий каже: – Двоє літ я не бачив цих воріт.

Тут у мене брат в артілі, онде стежка, онде слід.

-Третій став: – Не дивина, звісно рідна сторона,

Тут у мене в Яворщині двоє діток і дружина.

 

27 вересня 1943 року війська 5-ї Гвардійської та 53-ї армії підійшли на підступи до Кременчука. Після 3-х діб жорстоких боїв Кременчуцький плацдарм був взятий. 29 вересня наші війська повністю визволили Кременчук від фашистських окупантів. Батьківщина салютувала на честь визволення міста 12-ма артилерійськими залпами зі 124-х гармат.

         В боях за визволення Кременчука відзначились війська генерал-лейтенанта Жадова, генерал-лейтенанта Манагарова та льотчики генерал-лейтенанта авіації Горюнова. На честь визволення Кременчука військовим частинам було присвоєно ім'я Кременчуцьких. Полтавська дивізія була нагороджена орденом Червоного Знамені.

         За героїзм, проявлений при боротьбі за Кременчук, нагороджено: троє орденом "Червоного Знамені", 109 осіб – орденом "Червоної Зірки", 198 осіб – медалями "За відвагу", 411 – медалями "За бойові заслуги". За мужність та героїзм, проявленні в роки Великої Вітчизняної війни присвоєно звання Героя Радянського Союзу кременчужанам: Н.С.Новохатько, Е.Д.Готлібу, А.А.Блувштейну, А.І.Халаменюку, І.І.Ткаченко, Н.М.Молочникову, Л.С.Приходько.

Іменами героїв, віддавши життя за визволення міста названо вулиці та навчальні заклади.

 

Згадаємо героїв поіменно: Л. Силін, І.Лисенко, Л.Корабліна, Г.Гіріч, Т.Жванія, Г.Петько, С.Хейло, А.Климов, Ї.Будзько, А.Скоромох, М.Ромашкін, А.Кутовська…

         Їх та ще багатьох інших закатували у фашистських застінках та не зламали їх віру у свій народ, у наше майбутнє, у нас з        вами.


***

Не все минає у житті, і слава не мина,

І на дубовому щиті горять їх імена.

Із перетлілих теплих рук, ромашко, зацвіти!

Із крові, з гибелі, із мук встають нові світи,

Де йшли ми у гарматний гук, як друзі і брати.

 

На місці квітучого міста залишилися руїни. Воєнний кореспондент "Правди", Борис Полєвой, писав: «Відступаючи, німецькі мерзотники все ж таки встигли підпалити місто. Зараз, коли я пишу ці рядки, на місто, на Дніпро спустилася густа пітьма. Підпалений німцями Кременчук горить, як палаючий факел. Його здалеку видно на десятки кілометрів. Полум’я підіймається над випаленою, спотвореною Україною, як факел, який призиває до помсти.»

 

За час окупації Кременчука фашисти закатували та розстріляли 97 000 громадян.

Погнали на німецьку каторгу 10 000 громадян.

Зруйнували місто на 97%.

Загальна сума збитків складала більше мільярда рублів.

 

 СИЛА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЗНОВУ РОЗЦВІЛА!

 

Фашисти ще обстрілювали місто, а життя в ньому вже відроджувалося. Робітники в ледь пристосованих приміщеннях, а той під відкритим небом почали давати продукцію для фронту. На 20-й день після визволення електростанція дала електричний струм, махорочна фабрика – першу махорку для бійців. Відновили залізну дорогу, запрацювали школи, лікарні, дитячі садки та ясла. Кременчужани допомогли бійцям Радянської Армії побудувати міст через Дніпро, 22 робітника було нагороджено за це орденами та медалями. До річниці визволення колектив вагонобудівельного заводу рапортував про завершення першої лінії цеху для складання вагонів, та виконання фронтових заказів, запрацював завод дорожніх машин, кожевний завод збільшив випуск продукції у 2 рази, шпалопропиточний завод досяг виробництва довоєнного рівня. З усіх кінців країни йшли в місто вагони з обладнанням та допомогою. За 9 місяців було відбудовано Залізничний вокзал. У 1949 році був зданий в експлуатацію двохярусний сталевий міст через Дніпро, який досі прикрашає наше місто. У 1950 році рівень промисловості перевищив довоєнний на 8 %.

 

***

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! – а сила знову розцвіла.

 

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить – я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

 

Тевтоніє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синів

І як залізо, хліб та вугіль крала... О, як твій дух осатанів!

 

Ти думала – тобою весь з'їдаюсь? –

Та, подавившись, падаєш в траву...

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

 

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! – а сила знову розцвіла.

 

У важливі епохи життя в кожнім пересічнім громадянині розгоряється іскра героїзму, яка до цього часу тліє невідома в його грудях. Не можна забувати героїчне минуле свого рідного міста. Треба не тільки шанувати пам'ять нашого народу, який здійснював боротьбу під час окупації з фашистськими загарбниками та у відбудові країни, а й бути гідним їх.

 

 

***

Наша знов оновиться країна, наш народ продовжиться в роду.

Ніжками потупцяє дитина по доріжці, по траві в саду...

Усмішка в народу розцвітає. Кожен каже : – Й я свій труд несу!

Відбудова! – труд переростає у красу.

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


1.  Г.С Барвинок, Д.Т.Беличенко, Л.И.Евселевский, П.Е.Зайченко, П.Г.Паустовский, П.Н.Пустовит «Кремекнчуг», Харьков «Прапор» - 1966

2. Л.И.Евлисевский, П.Н.Пустовит «Кремекнчуг», Харьков «Прапор» - 1975

3.А.Г.Спиркин «В мире мудрих мыслей», Москва «Знание» - 1962

4. http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=127&type=tvorch   Тичина Павло   Творчість – збірник віршів



Обновлен 19 мар 2017. Создан 21 сен 2014



  Комментарии       
Всего 2, последний 7 мес назад
soksenenko 12 мар 2017 ответить
Велике дякую за дуже цікаву інформацію!
Всі повинні знати історію свого міста!
Слава Україні!
   
iskra-sveta 14 мар 2017 ответить
Героям слава! Спасибі за отклик
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником